Лікувально-профілактичний підрозділ
Ми всі знаємо слово стрес і нам здається, що ми добре розуміємо, що воно означає. Звичайно ж, ви скажете, стрес – це щось важке, напружене, що потрібно пережити. А що ж насправді означає, цей горезвісний стрес? Наукове поняття «стрес» стало символом ХХ століття, поряд з іншими важливими для нас поняттями, як-то теорія відносності, кібернетика. Автор концепції стресу – відомий канадський дослідник природи, лікар, Ганс Сельє. Будучи студентом Празького університету, він зауважив, що всі хворі на початку захворювання мають схожі ознаки нездужання, так звані неспецифічні проявлення.Розумний і спостережний студент задався питанням, що ж це за такі прояви з боку організму, і як можна допомогти людині вже на цій стадії хвороби, коли немає ясності, яка причина захворювання, можливо потрібно «спробувати знайти ліки проти неспецифічного фактору хвороби?».
У 1936 р 28 річний молодий лікар опублікував першу статтю «Синдром, викликаний різними шкідливими агентами», що складалася всього з 74 рядків в одному стовпці, де вжив термін стрес, який в подальшому називав загальним адаптаційним синдромом. “Стрес є неспецифічноювідповіддю організму на будь-які пред’явлені йому вимоги […] Іншими словами, крім специфічного ефекту, всі що впливають на нас агенти викликають також і неспецифічну потребу здійснити пристосувальні функції і тим самим відновити нормальний стан. Ці функції незалежні від специфічного впливу. Неспецифічні вимоги, що пред’являються впливом як таким, – це і є сутність стресу “(Сельє).
Вчення про стрес послужило потужним стимулом розвитку фізіології і біології. Заслуги Г. Cелье були оцінені в науковому світі – йому було присуджено Нобелівську премію. Понад півстоліття він пропрацював на медичних факультетах Університету Мак-Гілл і Університету Монреаля. Сельє першим застосував поняття «стрес» для опису реакції організму на всі види біологічних подразників – реакції, що викликає як хвороби, так і стан збудження. Займаючись вивченням впливу стресу на організм людини, він вперше показав, що «стрес являє собою швидкість зношування людського організму, супроводжує будь-яку життєдіяльність і відповідає в певному сенсі інтенсивності життя. Він збільшується при нервовому напруженні, тілесних ушкодженнях, інфекціях, м’язовій роботі або будь-який інший напруженій діяльності і пов’язаний з неспецифічним захисним механізмом, що збільшує опірність до стресових факторів, або «стресорам». Важливою частиною цього захисного механізму є підвищене виділення гіпофізом (маленької залози в основі мозку) так званого адренокортикотропного гормону (АКТГ), який в свою чергу стимулює вироблення кортикоїдів корою наднирників. Серед них найбільш важливими є глюкокортикоїди, наприклад, кортизон (впливають на метаболізм глюкози і на органічний обмін речовин в цілому), а також мінералокортикоїди, такі, як альдостерон або дезоксикортикостерон, що регулюють мінеральний обмін. Різні розлади секреції цих гормонів можуть призводити до захворювань, названими мною «хворобами адаптації», оскільки вони викликаються не безпосередньо будь-яким патогенним фактором (збудником хвороби), а помилковою адаптаційної реакцією на стрес, індукованою деяким патогенним фактором. Весь синдром стресу, або, інакше, загальний адаптаційний синдром, проходить три стадії: 1) «реакція тривоги», під час якої мобілізуються захисні сили; 2) «стадія стійкості», що відображає повну адаптацію до стресору; 3) «стадія виснаження», яка невблаганно наступає, якщо стресор виявляється досить сильний і діє досить довгий час, оскільки «адаптаційна енергія», або пристосовність живої істоти, завжди кінцева »(Г. Сельє« Від мрії до відкриття »).
Сельє висунув ідею, що будь-яка діяльність організму пов’язана зі стресом, що без стресу немає життя і нормального розвитку, і тому його не можна і не слід уникати. Подальші наукові роботи послідовників встановили, що саме активна позиція суб’єкта в стресовій ситуації визначає його стійкість до хвороботворних чинників, а стрес, пов’язаний з творчою діяльністю, повинен надавати на організм позитивний вплив. Сельє звертав особливу увагу на те, що деяка частка стресу необхідна для підтримки гарного самопочуття і деякі види стресу йдуть нам на користь ( «еустрес» -благосприятливий стрес, на відміну від «дистресу» несприятливий стрес). На думку Сельє, поглинання в роботу- ось найкращий засіб боротьби з дистресом. Захопленість людини цікавими для нього справами дає позитивні емоції радості і життєвого інтересу. Це допомагає при важких ситуаціях та труднощах, що виникли в житті, при хронічному побутовому стресі. Дуже важливо для вас -не допустити переходу в стадію виснаження при різких змінах у вашому житті, в сімейних відносинах, при різного виду втратах. Отримати допомогу в стресових ситуаціях, при тривозі, зниженому настрої і інших проблемах ви зможете на прийомі у психотерапевта клініки.
Статтю підготувала лікар-психотерапевт Кучук Олена Олександрівна
.
